У Нововолинській центральній міській бібліотеці організовано поличку до 80 роковин депортації кримськотатарського народу «Біль і страждання кримських татар».
Депортація кримських татар – примусове виселення кримськотатарського населення Кримської АРСР, розпочате НКВС 18 травня 1944 року. Офіційно причиною депортації зазначали співпрацю деяких кримських татар з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. У 1989 депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною та злочинною. 12 листопада 2015 Верховна Рада України визнала депортацію з Криму у 1944 геноцидом кримчан і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16:00 20 травня. Для її проведення задіяли війська НКВС кількістю понад 32 тисячі осіб. Депортованим давали на збори від декількох хвилин до півгодини, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і здебільшого солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі. У телеграмі НКВС на ім’я Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (не враховуючи солдатів армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Останній поїзд розвантажили 8 червня 1944 року. Більшу частину було виселено в Узбекистан (151 136 осіб) та прилеглі райони Казахстану (4 286 осіб) і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР(8 597 осіб), на Урал і в Костромську область. Значна кількість переселенців, виснажених трьома роками життя в німецькій окупації, загинула в місцях висилки від голоду і хвороб у 1944–1945 роках. Оцінки кількості загиблих в цей період дуже різняться: від 15–25 %, за оцінками різних радянських офіційних органів, до 46 %, за оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали відомості про загиблих в 1960-ті роки. Таким чином, за даними ОСП УзРСР, лише «за 6 місяців 1944, тобто з моменту прибуття в УзРСР і до кінця року померло 16 052 осіб (10,6 %)».
Протягом 12
років до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав
різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового
дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання
за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних
(до 25 років) термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх
селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення. На відміну від деяких
інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину наприкінці 1950-х
років, кримських татар було позбавлено цього права формально до 1974 року,
фактично ж – до 1989. Масове повернення народу до Криму почалося лише
наприкінці «перебудови» – 1989 року.
Щороку 18 травня у світі відзначають пам’ять
жертв депортації кримців. В Україні з 2014 року в цей день офіційно відзначають
День боротьби за права кримськотатарського народу, а з 2016 року – День пам’яті
жертв геноциду кримськотатарського народу.
