Горить запалена свіча
Горить запалена свіча
Вогнем молитви, віри і
скорботи.
Убивча куля до плеча
Торкнулася, хлопча упав
навпроти.
Лунали постріли катів…
Щити, мов сито, в дірах, дерев’яні.
На Інститутській птах
злетів
Весь білий, крила лише
мав багряні.
І дим, мов змій, торкнув
крила
І птаха не пускав
злетіти в небо.
Фото
й запалена свіча
Кричала в світ: «Ще
жити, жити треба!»
І знову постріл, знову
біль,
Нові свічки палають
тихо, тихо.
Цей щит для ката, ніби
ціль…
Не знає він, яке накоїв
лихо.
Горять запалені свічки
Вогнем молитви, віри і
скорботи.
Сплелися квіти у вінки,
На Інститутській впав
хлопча навпроти.
Анатолій
Поліщук,
18.02.2017 р.
Душі
Десь там над піднебессям
душі плачуть,
Що вже готуються прийти
в буденний світ.
З небес земну всю кривду
чують, бачать
Неправду вікову, і біль
останніх літ.
Зійти дозволить тільки
Божа воля,
Й наповнить сяйвом
зоряним додолу шлях.
Прихована лишається лиш
доля…
А бій лунає на
віддалених полях.
В руках у мами плачуть
немовлята,
В серцях палає їхніх
заново життя.
Своїх крихіток не
поцілує тато,
Спинилося в бою його
серцебиття.
Спинилося й холоне мужнє
тіло…
Душа пішла й чола
торкнулась немовлят.
О, як же свята батькові
кортіло.
Не дочекавсь. Життя
забрав стальний булат.
Відкриє доля сяйво
немовлятам,
І зацвіте на полі брані
з вишні сад.
Майбутнє дітям боронив
їх тато,
І сам піднявся у
Чумацький зорепад.
Десь там над піднебессям
душі плачуть,
Що вже готуються прийти
в буденний світ.
З небес земну всю кривду
чують, бачать
Неправду вікову, і біль
останніх літ.
Анатолій
Поліщук,
02.02.2017 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар