ПОЧЕРПНУЛИ ВІРУ І НАТХНЕННЯ
У нашому місті ледве не щодня, щоб якось відволікти від важких теперішніх буднів, організовуються різноманітні заходи, до участі у яких неодмінно запрошують вимушених переселенців, котрих проживає зараз декілька тисяч. Переважно це жителі східних регіонів України, які разом з дітками знайшли прихисток на заході держави, де хоч і також тривожно, але, дякувати Богу, не йдуть важкі бої.
Почерпнули віри і натхнення минулої середи усі ті, хто прийшов на зустріч з людиною-легендою Нововолинська Олександром Пилиповичем Каліщуком. Її організували спільно консультанти Нововолинського центру професійного розвитку педагогічних працівників Любов Кравцова та Наталія Скібіцька і бібліотекар центральної міської бібліотеки Світлана Кухарук для вимушених переселенців, які виявили бажання відвідувати курси української мови, започатковані при НЦПРПП. Між іншим, перша група слухачів, яка розпочала заняття ще у березні, уже завершила навчання, і вони отримали сертифікати спеціального зразка. Більш як місяць займається нова група. Отож урок, на який прийшов Олександр Пилипович, запам’ятається їм на все життя.
Любов Кравцова та Світлана Кухарук повели нелегкими життєвими стежками Почесного громадянина Волині і Нововолинська, заслуженого працівника культури України, самодіяльного композитора і поета, лауреата багатьох премій, удостоєного і державних нагород, Олександра Каліщука. Переселенцям важко було повірити, що цей чоловік уже відзначив своє дев яносторіччя, бо його особисті спогади про прожиті роки, сповнені боротьбою за волю і незалежність України, перепліталися жартами, віршами та піснями. Невимушена розмова виявилася такою щирою і по домашньому затишною, що збіглі години здавалися всього лиш хвилинами. Ділилися пережитим Тетяна Усова з Харкова, Наталія Маслова з міста Щастя, що на Луганщині, Оксана Столярчук із Запоріжжя, Дмитро Шилов із Миколаєва, Олена Федорова із Києва. Остання, не стримуючи сліз, розповідала, як тепло й сердечно прийняли її у Будятичах.
- Двері нашого будинку, в якому поселилися, й справді у перші дні не закривалися, - говорила, щораз витираючи непрохані сльози, літня жінка. – Йшли і йшли сюди селяни та приносили різноманітні продукти, консервацію, а коли хотіла заплатити, навідріз відмовлялися. Знаю, що їм усе це також нелегко дається, та щедро і щиро діляться з нами. І тільки зараз, слухаючи уважно Олександра Пилиповича, зрозуміла для себе: Бог неодмінно віддячує за всі хороші справи кожному з нас сторицею.
А як світилися надією очі учасників заходу, коли линули авторські пісні «Якою б доля не була – життя прекрасне», «Раша, гуд бай, гуд бай!». Схвилювали знову ж таки до сліз його твори «Волиняночка» та «Нововолинськ вечірній».
Продовжили спілкування за чашкою чаю. І хоча треба було завершувати зустріч, та ніхто не поспішав залишати зал, отож домовилися, що найближчим часом обов’язково уже у значно ширшому колі продовжать знайомство з волинським соловейком, який надихає, як ніхто інший, на віру у перемогу України над російським ворогом, на те, що наша держава неодмінно буде квітучою, незалежною і європейською.
Валентина ПЕТРОЩУК, заслужений журналіст України
На знімку: фото на добру згадку про незабутню зустріч.
Фото автора.
За матеріалами часопису "Наше місто"
.jpg)
