28 листопада 2018
року в рамках XV Мандрівного міжнародного
фестивалю документального кіно Docudays UA у Нововолинській центральній міській бібліотеці відбувся перегляд та обговорення документального
фільму українського режисера Аліни
Горлової «Явних проявів немає».
Що залишається за
лаштунками героїчних відео
про наших воїнів в Україні?
З чим вони змушені стикатися,
сам на сам, у мирному житті, і де закінчується війна? Кінострічка «Явних проявів немає» – це історія жінки,
яка повертається з війни. Розмовляючи з психологами, борючись із ПТСР та
панічними атаками, вона намагається повернутися до
нормального життя.
Цей документальний фільм показує її
шлях від початку реабілітації до повернення на роботу.
На перегляд
завітали бібліотекарі, користувачі
книгозбірні та учні 9-А класу НВК «Нововолинська спеціалізована школа №1-колегіум» разом із класним
керівником Тетяною Пасічник. Із темою та метою XV Мандрівного міжнародного
фестивалю документального кіно Docudays UA присутніх ознайомила регіональний
координатор Богдана Стельмах.
Фільм
актуальний і дуже важкий емоційно. Якщо учні не всі були уважні до того, що
відбувалося на екрані, то дорослі не могли стримати сліз. «Це страшний стан. Ти
і воюєш, і не воюєш. Тобі не хочеться жити. У мене почалось безсоння. Снодійні
не допомагали. Тобі не вистачає адреналіну», – ділиться своїми переживаннями у
кінострічці «Явних проявів немає» головна героїня Оксана Якубова, заступник
командира батальйону по роботі з особовим складом.
Після
перегляду фільму начальник Новововолинського бюро правової допомоги Вікторія
Скриннік розповіла, що серед захисників України є багато жінок. За останні два
роки для жінок-військовослужбовців розширили перелік бойових посад до ста.
Серед яких, зокрема, гранатометник, заступник командира розвідувальної групи,
командир БМП, кулеметник, снайпер, стрілець тощо.
Богдана
Стельмах зазначила, що аби привернути увагу до участі жінок в АТО (ООС), яких у
ЗСУ майже 24 тисячі, їхніх проблем і дискримінації, виникла ідея зняти фільм
«Явних проявів немає». Адже з перших днів війни на Донбасі жінки-добровольці
були снайперами, гранатометниками, кулеметниками, проте офіційно обіймали посади
кухарів чи діловодів, тому що бойові посади були для них закриті.
«І хоча у
наших військових, які повернулися з ООС, «явних проявів немає», але вони поруч нас. Ми не повинні жити за принципом: поки до
моєї «території» не підійде загроза, я можу спокійно існувати, бути байдужим.
Треба бути вдячним захисникам України за мирне небо над нами», – наголосила
директор Нововолинської ЦБС Світлана Кухарук та привітала Оксану Гришину, яка
як медичний працівник перебувала в зоні АТО.
Р. S. Щиро вдячні
Міжнародному фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA та Богдані Стельмах за допомогу в організації кінопоказу.