Нововолинська централізована бібліотечна система: У Нововолинську відбувся показ та обговорення фільму «Війна химер»

8 грудня, в останній день 14-го Мандрівного Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA на Волині, у Нововолинській центральній міській бібліотеці відбувся показ та обговорення фільму «Війна химер» — одного із восьми українських претендентів на кінопремію «Оскар»-2018. Це документальний фільм Марії та Анастасії Старожицьких про війну на сході України, про любов, втрату і про те, яке воно, життя поза війною. Фільм, який тримає в напрузі від початку і до кінця.

Головний герой — Валерій Лавренов, уродженець Полтавщини. Працював у Києві. Був учасником Майдану, а коли почалася війна, пішов у батальйон «Донбас», добровольцем із позивним Лавр. Визволяв Артемівськ, Попасну, Часів Яр… У той час, коли святковими концертами відзначали День незалежності, Лавр був у котлі, в Іловайську. Втратив найближчих друзів. Потім виходив кілька діб з оточення. І залишився між двома світами — своїми побратимами та реальністю.

Настя (дівчина Валєри, режисерка фільму), ревнуючи до війни, до смерті, про яку він говорив постійно, не тверезіючи, їде з Лавром на передову, в Піски, щоб самій побачити, що ж це таке — війна. А потім вирішують зробити кіно, використавши все, що знімали самі, що передали побратими та друзі — військові фотографи й оператори, у тому числі відео виїзду під час розстрілу колони в "зеленому коридорі", транспортування пораненого комбата і передача командування батальйоном, допиту полонених російських військовослужбовців (флешку з цим відеодоказом російського вторгнення українські бійці змогли зберегти і винести після ста днів полону).

Зі сльозами на очах переглянули кадри з похорону Вадима Антонова, коли мати голосить над викопаною ямою: «Де ж мій хлопчик, де його ручки, ніжки, голівонька…». Вадим разом з Лавром пішов на війну з Майдану і мав позивний Самольот. Під Іловайськом був у маленькій розвідгрупі, яка потрапила під кулі. Повернулися всі, крім Самольота. Коли пішли вдруге, зустріла ворожа засідка, а там, де впав боєць, лишився тільки слід крові. Його тіло у жовтні 2014-го пошукова група місії «Чорний тюльпан» виявила у безіменному похованні біля кладовища в Іловайську та доставила в Запоріжжя. Був опізнаний за тестами ДНК.

Фільм важкий, правдивий, з багатьма запитаннями без відповідей. До кожного слова дослухалися глядачі. А серед них — студенти електромеханічного коледжу, небайдужі нововолинці, мама Сергія Бугайчука (загинув у бою за Іловайськ під Кутейниковим 25 серпня 2014-го), мама Андрія Комаристого (загинув 5 вересня 2014 року під час виконання бойового завдання в районі с. Хрящувате Луганської області), батько кіборга, «Народного героя України» Вадима Демчука (загинув 20 січня 2015 року під час оборони аеропорту Донецька), мама Андрія Шевчука (був старшим сапером 2-го батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас», позивний «Орест») з Володимира-Волинського, дружина розвідника батальйону «Донбас» Івана Гані. Бойові побратими звали його по-дружньому – дядя Ваня. Не випадково, адже він був одним зі старших в батальйоні. Пішов захищати Україну у червні 2014-го року. Разом з нововолинцем Володимиром Пушкаруком були в одній групі. «Пушик» (як називали Володимира) загинув від снайперської кулі 26-го серпня, через три дні при виході з оточення з-під Іловайська ворожа куля забрала життя Івана Гані. 16 жовтня 2014 року був похований як невпізнаний герой на Краснопільському цвинтарі Дніпропетровська. Родина взимку пройшла жах ідентифікації за ДНК, а 22 серпня 2015 року перепоховала останки, привізши їх із Дніпропетровська до Нововолинська.

В обговоренні фільму взяли участь головний спеціаліст відділу «Нововолинське бюро правової допомоги» Тамара Нич, голова ГО «Незламні нововолинці» Володимир Іванович Демчук, дружина бійця «Донбасу» Олена Ганя, заступник військового комісара Нововолинського об’єднаного районного військового комісаріату, голова ГО «Нововолинська спілка ветеранів АТО» Олександр Кондисюк, волонтерка Діана Шевчук. По завершенні заходу несподіванкою була розмова з Валерієм Лавреновим, до якого зателефонувала Діана Сергіївна.
Війна на сході країни триває і сьогодні: «антитерористична операція», «гібридна війна», «химерна війна» (в переносному сенсі – незбагненна ідея) і можна ще багато інших слів використати. І можна сперечатися, чи потрібні нам фільми про війну... Та, без сумніву, краще один раз побачити, ніж чути, читати, обговорювати, адже, пережите на війні, нікуди не подінеться з пам'яті тих, був там. А вони живуть поруч із нами! І у кожного з них своя історія, яка тепер уже формує історію сучасної України.